Що ми дивимося: «Війна у В’єтнамі» від Netflix – це 18 годин болючого, необхідного пекла
PBS/Netflix
Історичні документальні фільми відстій. Не тому, що вони довгі й нудні, а тому, що вони занадто короткі, надто малоінформативні та сповнені лінивого оповідання. Дурні документальні фільми роблять історію невідчутною, ніби минуле – це казка з початком, серединою та кінцем. Одним з небагатьох винятків, наскільки я можу судити, є «Війна у В’єтнамі» Кена Берна та Лінн Новік .
Війна у В’єтнамі починається з визнання того, що історія людства та історія жорстокості часто набагато довші, ніж ми хочемо собі уявити. Починається в 1858 році, майже за століття до того, як Сполучені Штати увійшли до В’єтнаму, і приблизно за 30 років до того, як цей район і його жителі були офіційно колонізовані Францією. Більшість документальних фільмів про В’єтнам починаються в 1950-х роках через обмеженість у часі, але «Війна у В’єтнамі» — це 18-годинний серіал, тож у нього є достатньо часу, щоб підготувати сцену для нашого конфлікту, що триває десятиліття.
Тим не менш, документальне виробництво могло б початися в 1500 році, на початку західного колоніалізму. Кожен, хто знайомий з історією США, помітить паралелі між нашою революційною війною та боротьбою В’єтнаму проти західної окупації. Порівняння прямо не зазначено в документальному фільмі, але у вас є багато часу на роздуми під час 18-годинної роботи В’єтнамської війни.
Я забігаю вперед? Війна у В’єтнамі – це спільна робота Кена Бернса та Лінн Новік. Їхні історичні документальні фільми відомі тим, що вони дуже довгі, детальні й дещо деморалізуючі. Кожен, хто закінчив навчання після 1990 року, напевно, був змушений дивитися Громадянську війну в школі, і ви, ймовірно, стикалися з документальним фільмом Кена Бернса про Джека Джонсона або історію джазу, перебираючи YouTube або дивлячись PBS.
Поки що не тікай! На відміну від Громадянської війни, яка, по суті, є лише 11-годинною Powerpoint, Війна у В’єтнамі містить нещодавно відновлені кадри, фотографії та аудіокліпи. З цієї причини це може бути найбільш п’янкий документальний фільм про Кена Бернса, який я ще бачив. Навіть психоделічна музика та пісні протесту, які підкріплюють документальні серіали, вносять свій внесок у його історію, і вони відчувають себе набагато більш значущими, коли їх супроводжують голоси та бачення свого часу.
Чи говорять пісні Джімі Хендрікса від імені в’єтнамських солдатів і цивільних? Звичайно, ні. Як завжди, «Війна у В’єтнамі» — документальний фільм з точки зору Америки. Але варто відзначити, що документальний серіал містить нові інтерв’ю з в’єтнамськими істориками, солдатами з півночі та півдня В’єтнаму та цивільними особами, яким вдалося пережити конфлікт.
Я вважаю, що ці інтерв’ю несуть в собі документацію. Не лише тому, що вони дають перспективу, яку зазвичай ігнорують, а й тому, що змушують глядачів побачити на власні очі соціальні та політичні наслідки окупації, насильства та культурного руйнування. Як люди реагують, коли їх голодує і контролює іноземна держава? Що відбувається, коли ви вибираєте політичних лідерів народу? І як ці уроки відображаються на зовнішній політиці США за останнє десятиліття?
На ці питання сьогодні може бути легко відповісти, але вода стає каламутною, як тільки ви добре подивіться на складну війну у В’єтнамі. Я хотів би більше сказати про В’єтнамську війну, але я не можу зробити це справедливо, тому вам доведеться запустити це на Netflix і подивитися на себе. Після кількох жорстоких епізодів (а вони дуже жорстокі) вам буде важко відповідати на запитання, які раніше були простими.